сказавши слово,вона опустила голову донизу....не бажаючи,щоб воно сталося,вона сама підштовхувала усе до того,щоб воно відбулося...нема виходу? такого не буває....вихід є з усього...з блукань у пустелі...з вчинків необдуманих...лише не завжди ми бачимо те,що повинні...частіше за все усе нам здаэться таким,яким ми його хотіли б бачити....але не для неї...сльоза скотилася по її блідій щоці...лише вона одна зараз до неї торкалася...вона приречена...і сумно було від того,що все могло бути не так...змінити лише б один день свого життя....але ,змінивши одне,ми можемо змінити все.....чи варто втрачати подароване заради якоїсь ілюзії...яка є лише ілюзією і завжди нею залишатиметься....життя нас пригріває...ми щасливі....життя різко відпускає...ми страждаємо....але не варто його ненавидіти..не потрібно його боятися...адже,єдине чого слід боятися у нашому житті-це ми самі...одніэї хвилини ми сміємось,іншої -плачемо...ми можемо мовчати,а через лічену мить кричати...ми можемо образити того,хто дорожчий нам за нас самих,просто не усвідомлюючи цього...а потім шкодувати...людина-надзвичайна істота.Часто вона спричиняє біль тим,хто цього не заслуговує...і сама страждає від таких же,як вона.Вона молить Бога,коли зневірена у всьому....але вірить,що саме Бог її почує..хіба не абсурд-зневірений вірить у диво??часто люди роблять не те,що хотіли б...потім намагаються виправити,але розуміють,що вже пізно...і все-одно продовжують...Хіба варто продовжувати те,на що дарма витрачаємо час?людина вбиває своїм поглядом і ранить словами...людина ощасливлює посмішкою і лікує поцілунком.Людина може залишатися з нами навіки,будучи на великій відстані від нас...і може бути для нас далекою,стоячи лише за крок від нас самих...ми можемо торкатися до її серця і не відчувати як воно б’ється…а інколи за кілька метрів відчуваємо як воно виривається з грудей…...даруючи серце своє,ми втрачаємо свободу...але по-іншому не можемо...бо єдине заради чого справді варто жити...це любов...вона нас полонить… і водночас дарує свободу...любов спричиняє сльози...але чомусь ,люблячи,ми посміхаємось...життя-це і є любов…починаючи із самого народження,а любов-це життя...лише варто відчути їх взаємодію,щоб ощасливлювати світ...і всіх людей у ньому...а за одно ощасливлюватись й самому...посміхнутись і забути про все...адже світ прекрасний і сповнений чудес...лише треба його полюбити...лише...
--- Авторские права на произведение принадлежат газете "Для ТЕБЯ". Публикация произведения допускается только по согласованию с редакцией газеты.
Прочитано 15503 раза. Голосов 3. Средняя оценка: 3,67
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Поэзия : Детки, в школу собирайтесь - zaharur Этот "злой" стишок, своего рода пародия на известный стишок Модзалевского, саркастически бросает вызов современной системе образования, которая усердно лишает ребёнка Детства и приспосабливает его сознание для успешной интеграции в общество счастливого потребителя. Вместо развития сердца и возрастания в познании Творца, вместо открытия ребёнку неразрывной связи между духовным и материальным миром, она пичкает до омертвения ум ребёнка огромными пакетами информации с пикантным добавлением (для прикрытия своей наготы) псевдодуховных фиговых листочков (в виде всяких "Основ религии и светской этики")
Стихотворение было навеяно, в числе прочего, "Учеником" Уильяма Блейка:
УЧЕНИК
Приятно выйти на лужок
Рассветною порой -
Трубит охотничий рожок,
И жаворонок со мной
Щебечет озорной.
А в школу не хочу идти -
И мне там не с руки,
Где под надзором взаперти
В узилище тоски
Корпят ученики.
О сколько дней я загубил,
Войдя в постылый класс!
Над книгами лишался сил,
Но знаний не запас -
Они мне не указ!
Поет ли птица или нет
Из спутанных тенет?
Как детям быть, когда Запрет
Их крылышки сомнет
И радости убьет?
Отец и мать! Коль вешний цвет
Обронит лепестки,
Коль не увидят яркий свет
Нежнейшие ростки
Под пологом тоски, -
To что созреет меж ветвей
На дереве таком?
И пору юности своей
Помянем ли добром
Глухим осенним днем?
---
Поэзия : ПО ОТКРОВЕНИЮ ИОАННА - Светлана Капинос В Откровении есть обетования "Побеждающим". В своём произведении я собрала все обещания Бога для побеждающих, и теперь это является личным моим провозглашением!
